Поняття про методи навчання образотворчого мистецтва та їх класифікація

Основне знаряддя образотворчого мистецтва з методикою викладання - методи навчання. Методи навчання – це дидактична категорія. Образотворче мистецтво з методикою викладання використовує їх з урахуванням особливостей цієї навчальної дисципліни, а також розробляє та апробовує свої власні методи, обумовлені специфікою дисципліни „Образотворче мистецтво” у початковій школі. Питання про розробку методів навчання молодших школярів образотворчого мистецтва, які відповідають віковим особливостям учнів є досить актуальною проблемою для сучасної педагогіки мистецтва. Разом зі зміною змісту освіти повинні змінюватися і методи навчання. За визначенням І.Я. Лернера метод навчання є „систе­мою дій вчителя, який організовує практичну і пізнавальну діяль­ність учня, що стійко веде до засвоєння змісту освіти”. Методи навчання виділяються за такими взаємопов’язаними осно­вами:

а) специфікою цілей навчання або видів змісту освіти;

б) особливостями засобів їх засвоєння;

в) специфікою діяльності з організації та здійснення способів засвоєння.

Успіх навчання і виховання залежить від того, які методи і прийоми використовуватиме педагог, щоб донести до дітей зміст предмету „Образотворче мистецтво”, визначений програмою та сформувати у них необхідні уміння і навички, розвинути художні здібності.

Метод формування образотворчих знань, умінь і навичок молодших школярів – це спосіб упорядкованої взаємної діяльності вчителя і учнів, спрямований на розв’язання навчальних, розвивальних та виховних завдань предмету „Образотворче мистецтво” у початковій школі. Методи навчання становлять систему способів діяльності суб’єктів навчально-виховного процесу, сукупність прийомів, спрямованих на досягнення поставленої мети, засвоєння теоретичного мистецтвознавчого матеріалу та формування способів практичної художньої творчої діяльності. Прийомами навчання називають окремі деталі, складові частини методу. Класифікація методів навчання образотворчої діяльності можлива за такими ознаками:

• за джерелом передачі й характером сприйняття інформації: словесні, наочні та практичні (С.Петровський, Е.Галант);
• за характером керівництва розумовою діяльністю учнів: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький (М.Скаткін, І.Лернер);
• за напрямом діяльності: практичні, практично-теоретичні, теоретичні;
• за своїми функціями вони розподіляються на мотиваційні, навчальні, розвивальні, виховні та організаційні.

Зміст методів навчання образотворчого мистецтва за джерелом передачі та характером сприйняття інформації

Розкриємо зміст першої групи методів. Методикою викладання образотворчого мистецтва в початкових класах передбачається використання більшості загальновідомих словесних методів: розповідь, пояснення, коментар, доповнення, бесіда, інструктаж, словесне малювання, опис художнього твору. Дані методи сприяють отриманню інформації мистецтвознавчого характеру, формуванню мовленнєвих вмінь і навичок аналізу та опису художніх творів різних жанрів учнями початкової школи.

Розповідь сприяє послідовному розкриттю змісту навчального матеріалу. Існує художня розповідь, науково-популярна та описова. Так художня розповідь розкриває особливості створення мистецьких шедеврів, сприяє формуванню уявлень про зміст сюжетних малюнків, передує роботі зі створення ілюстрацій за змістом дитячих літературних творів. Науково-популярна розповідь розкриває теоретичний мистецтвознавчий матеріал, наповнює світогляд школярів поняттями та термінологією про різновиди художньої творчості, жанри образотворчого мистецтва, художні техніки. Розповідь-опис дає послідовний виклад ознак, особливостей предметів і явищ навколишньої дійсності, художніх картин різних жанрів і видів мистецтва. Кожен тип розповіді повинен мати виховний характер, оперувати науковими і перевіреними практикою поняттями, спиратися на яскраві та виразні приклади і факти, мати головну думку, висновки та узагальнення; бути унаочненою, доступною, емоційною за формою і змістом.

Пояснення – передбачає розкриття вчителем сутності художніх образів, їх змісту, способів, які використав художник для досягнення виразності. Пояснення використовує вчитель для висвітлення шляхів опанування технічних прийомів образотворчого мистецтва учнем у практичній творчій діяльності.

Бесіда – це метод навчання, який сприяє активізації пізнавальної діяльності, є засобом розвитку мислення, мовлення, сприяє обміну думками, враженнями, чуттєвим досвідом дітей, бо передбачає запитання - відповіді. Бесіди, залежно від дидактичної мети поділяють на вступні, супроводжувальні та підсумкові. Вступні бесіди спрямовані на актуалізацію набутих дітьми знань, ознайомлення з новими мистецькими явищами, поняттями, творами. Супроводжувальні використовують під час спостережень за об’єктами та явищами природи, розглядання дитячих малюнків, ілюстрацій, аналізу художніх творів, виробів декоративно-ужиткового мистецтва. Підсумкові бесіди проводяться з метою систематизації знань, їх поглиблення та усвідомлення, у ході аналізу дитячих малюнків.

Обговорення використовується для більшої в порівнянні з бесідою активізації учнів. Передбачається, що у процесі обговорення учні повинні висловлювати власні думки, виявляти самостійність міркувань, відстоювати власні позиції під час аналізу художніх творів.

Поточний коментар полягає у наданні учню в процесі роботи над художнім образом необхідних зауважень з метою виправлення та недопущення помилок.

Вербалізація змісту художніх творів – сучасний метод навчання мистецтва. Цей метод зорієнтовано на досягнення глибшого розуміння учнем внутрішньої сутності художніх образів, характеристику їх смислового наповнення. Залучаючи учнів до словесного коментування образного змісту художніх творів, вчитель активізує мистецьку увагу учнів, стимулює багаторазове сприймання образу, дозволяє глибше усвідомлювати зміст твору в цілому та в деталях.

Метою практичних методів є формування у молодших школярів уміння використовувати набуті знання з основ образотворчої грамоти за групою основних навчальних завдань: форма, колір, композиція та композиційна діяльність, простір, об’єм; удосконалювати образотворчі вміння і навички під час виконання відповідних творчих завдань. Серед них: навчальний та педагогічний рисунок, підготовчі та ігрові вправи, виконання ескізів сюжетних, декоративних орнаментальних композицій, виконання начерків рослин, птахів і тварин, демонстрування прийомів оволодіння різними художніми техніками. Наприклад, підготовчі вправи з образотворчої діяльності є невід’ємним компонентом уроку образотворчого мистецтва. Їх поділяють за ознакою набуття учнями певних навичок, умінь та якостей: вправи на розвиток спостережливості, зорової пам’яті, гостроти зору, сприймання та відтворення кольорів та їх нюансів, розвитку спритності та гнучкості руки, тактильних та кінестезичних відчуттів, зорово-рухової координації.

Зосередимося на детальнішому опису їхнього характеру та на специфіці набуття молодшими школярами навичок практичної роботи у галузі образотворчого мистецтва.

Вправи на розвиток спостережливості і зорової пам’яті.

Спостереження, аналіз і швидкі зарисовки предметів різної форми олівцями, кольоровими крейдами; зарисовки предметів по пам’яті; визначення кількісних та якісних змін групи предметів, рекомендованих дітям для спостереження.

Визначення особливостей будови, пластики форм, пропорційних відношень частин і цілого на око (без застосування прийомів візування). Час на відтворення того чи іншого об’єкта визначається вчителем залежно від складності будови, пластики форми та рівня підготовленості всіх учнів класу (від 1 до 25 хвилин). В окремих випадках дозволяється повторна демонстрація об’єктів для порівняльного аналізу і зображення, для уточнення візуальної та конструктивної характеристики об’єкта та виправлення допущених помилок.

Вправи на розвиток спритності та гнучкості руки.

Виконання вправ на проведення прямих, кривих, хвилястих, горизонтальних, вертикальних, похилих, прямих, складних зигзагоподібних та ліній, які переплітаються; виконання лінійних, рослинних, геометричних орнаментів.

Виконання вправ на удосконалення навичок роботи пензлем, фарбами.

Виконання вправ на удосконалення навичок роботи з глиною, пластиліном.

Вправи на розвиток сприймання кольорів та відчуття колірних нюансів.

Виконання вправ на знаходження подібного кольору до зразка, на одержання похідних кольорів та їх відтінків змішуванням фарб, на передачу настрою і стану за допомогою колірної гами (радість, смуток, тривога, біль, спокій; добра людина, весела, зла, сумна, байдужа тощо). Розбілювання та замутнення кольорів.

Для ознайомлення з деякими техніч­ними прийомами акварельного живопису і даними кольорознавства доцільно вико­нати наступні вправи.

1. Утворення похідних кольорів з трьох основних. Вправу виконують на­кладанням одного основного кольору на інший, тобто способом лесування. Для цього малюють три прямокут­ники, які покривають основними кольо­рами (червоним, жовтим, синім); після висихання перекривають їх відповідно жовтим, синім, червоним, в результаті дістають похідні кольори (оранжевий, зе­лений і фіолетовий). Щоб мати похідні кольори в цій вправі, потрібно насиче­ність кольору робити однаковою, один колір не повинен забивати інший.

2. Вивчення кольорів даного набору фарб та їхніх поєднань з основними. Спо­чатку виконують вправу, в якій три ос­новні кольори перекриваються кольорами набору. Малюють великий прямокутник, який ділять на чотири час­тини відносно висоти, нижні три частини покривають основними кольорами. За ши­риною прямокутник ділять на кількість фарб даного набору. Першу вертикальну смужку залишають не перекритою, а наступні смужки покривають кольорами набору фарб.

3. Утворення різної ясності кольору. Світлі і темні тони кольору дістають, розбавляючи його до потрібної ясності. Ці тони можна мати послідовним перекриттям «по сухому» найсвітлішого тону.

4. Поступовий перехід від темного тону до світлого. Додаванням у розчин більшої кількості води досягається пере­хід до світлого тону, а додаванням фар­би — поступовий перехід до темного тону.

5. Поступовий перехід від одного кольору до іншого. Вправу виконують, додаючи в розчин більшої кількості іншої фарби.

6. Вливання кольору в колір. Вправу виконують, вливаючи в мокрий шар фарби фарбу іншого кольору, що зливаються і дають плавні переходи.

Після виконання попередніх вправ можна малювати аквареллю з натури осіннє листя, квіти, метеликів та інші [57].

Вправи на розвиток тактильних і кінестезичних відчуттів.

Виконання найпростіших вправ на розвиток спритності і гнучкості руки під контролем зору і з заплющеними очима, знаходження предмета певної форми і шорсткості поверхні, гра „Чарівний мішок”, малювання олівцями, ліплення окремих складових частин майбутніх виробів із глини, пластиліну під контролем зору і з заплющеними очима.

Вправи на розвиток композиційних навичок.

Виконання вправ на знаходження різних варіантів композиційного вирішення визначеної мети; самостійний вибір формату; логічні зв’язки окремих елементів, підпорядкованих загальному задуму; загороджування об’єкта об’єктом; заповнення площини зображенням; зорова рівновага зображуваних елементів і площини паперу; виділення головного в композиції.

Вправи на розвиток усного мовлення

Дані завдання передбачають роботу з формуванню активного словничка образотворчих понять і термінів, які діти повинні свідомо вживати у мовленні на уроках образотворчого мистецтва. Це робота із словничком, робота над розумінням змісту художніх картин, здатність висловлювати своє емоційно-естетичне ставлення до творів рідного та світового мистецтва, розуміти їхню цінність, глибокий зміст. Робота із словничком мистецтвознавчих понять ведеться на кожному уроці образотворчого мистецтва, де діти опановують новою незрозумілою їм образотворчою термінологією. Закріплення термінів і понять відбувається в процесі аналізу художніх полотен та творів скульптури, архітектури.

Вище перелічені типи вправ з образотворчої діяльності є специфічними і використовуються на уроках малювання з натури, на теми оточуючого життя, ліплення, конструювання, декоративно-прикладної діяльності, на уроках сприймання мистецтва.

Виконання етюдів – фрагментарне виконання мистецького твору в образотворчому мистецтві з метою відпрацювання його деталей. Створення ескізів в образотворчому мистецтві передбачає виконання попередніх начерків цілого твору або його фрагменту з метою детального опрацювання технічних моментів, без доведення до досконалості. Імпровізаційний метод – практичний метод мистецького навчання, що використовується для спонукання учня до творчої діяльності, активізації творчих здібностей. Імпровізація виступає як спроба передати мистецькими засобами власні відчуття і переживання, знайти форму художнього втілення. Імпровізація – творчість без попередньої підготовки, непередбачуваний розвиток творчого задуму.

Наочні методи навчання відіграють особливу роль у навчанні молодших школярів образотворчого мистецтва. Використання наочних методів навчання враховує наочно-дійовий та наочно-образний характер мислення молодших школярів. Це аудіовізуальні, зображувальні, ілюстративні методи навчання. До них належать прийоми спостереження, обстеження, розглядання малюнків, ілюстрацій, репродукцій творів образотворчого мистецтва, слухання уривків музичних творів, ігри з наочністю, використання мультимедійних засобів навчання.

Сучасні наочні методи мистецького навчання – демонстрація художніх творів та художнє ілюстрування словесних пояснень, на думку Г.М. Падалки [96]. Демонстрація художніх творів – ефективний метод мистецького навчання, сутність якого полягає у наданні зразка художнього результату. На уроках образотворчого мистецтва, вчитель демонструє як потрібно працювати з художніми матеріалами, як побудувати композицію майбутнього художнього твору. Художнє ілюстрування словесних пояснень – це метод, який полягає у демонстрації художніх творів з метою пояснення, підтвердження, аргументації завдяки мистецьким прикладам певних теоретичних понять, словесно вираженої думки. Ілюстрування ґрунтується на засадах художньо-педагогічної демонстрації і передбачає досконалий показ, який відповідає естетичним критеріям. Високохудожні репродукції, ілюстрації, мистецькі твори – супутники методу ілюстрування.

3. Зміст методів навчання образотворчого мистецтва за характером керівництва розумовою діяльністю учнів

Другу групу становлять методи, спрямовані на поступове зростання пізнавальної активності та творчої самостійності учнів. Дидакти І.Лернер, М.Скаткін акцентують увагу на наступних методах навчання. Інформаційно-рецептивні методи спрямовані на розуміння і засвоєння змісту. При цьому матеріал пояснюється та ілюструється прикладами. Він спрямований на проведення спостережень із дітьми, обстеження предметів, іграшок, картин та ілюстрацій, що несуть інформацію про предмети та явища. До нього належать такі методи і прийоми навчання образотворчого мистецтва: показ способу дії, педагогічний малюнок, пояснення, розповідь, бесіда.

Репродуктивні методи включають навчально-пізнавальну діяльність, спрямовану на заучування матеріалу у повному обсязі без внесення змін. Вправи, що їх використовують для формування, відпрацювання вмінь та навичок можуть мати репродуктивний характер. Сутність методу полягає в тому, що вчитель конструює, відбирає завдання, при виконанні яких учні відпрацьовують способи застосування знань. Це може бути пред’яв­лення одного і того ж завдання, або пред’явлення варіативних завдань, схожих зі зразком. При цьому відпрацьовуються способи практичної та інтелектуальної діяльності — з одного боку, з друго­го — загальні, міжпредметні знання (аналіз, синтез, абстрагуван­ня, узагальнення, класифікація, складання плану, конспекту тощо), предметно-специфічні. Цілі, що досягаються репродуктивним методом — це закріплення, зміцнення знань та умінь, тобто засвоєння способів діяльності, вже відомих раніше.

Для реалізації третього компонента змісту освіти (способи твор­чої діяльності) необхідне застосування продуктивних методів навчан­ня — дослідницького, евристичного, проблемного викладу, їх відміна від двох попередніх методів полягає в тому, що учням надається інфор­мація не в готовому вигляді, її треба виділити і засвоїти самостійно. Для пошукової діяльності необхідною є постановка проблеми (про­тиріччя) однозначних рішень, розв'язання якої не існує.

При використанні вправ проблемного характеру вчитель формулює проблему, яку черпає з галузі науки чи конструює на основі навчального матері­алу, що вивчається, і сам розкриває суперечливий процес її доказів і вирішення. Учні слідкують за ходом думок, міркувань вчителя, перевіряють ступінь їх логіки та переконливості. В учнів можуть виникати сумніви, запитання, які вони можуть поста­вити. В окремих випадках вирішення проблемних ситуацій та про­блемних завдань можливе самими учнями чи під керівництвом вчи­теля.

Сутність методів проблемного навчання полягає в тому, що в процесі розв’язання учнями спеціально розробленої системи проблем і проблемних задач здійснюється оволодіння досвідом творчої діяль­ності, активної, творчої, свідомої особистості.

Сутність вправ дослідницького характеру полягає в тому, що вчитель конструює методичну систему проблем та проблемних задач, адап­тує її до конкретної ситуації навчального процесу, пред'являє уч­ням, тим самим керує їх навчальною діяльністю, а учні, розв’язуючи проблеми, забезпечують зрушення в структурі та рівні розумової діяльності, поступово опановуючи процедуру творчості, до того ж засвоюють і методи пізнання. При підготовці до такого уроку вчителю необхідно визначити, по-перше, ідеї, які буде розк­ривати він, по-друге, ідеї та поняття, які будуть здобувати самі учні.

Сутність вправ евристичного характеру полягає в тому, що під керів­ництвом вчителя учень не розв’язує цілісні проблемні задачі, а ви­конує тільки окремі кроки, частини процесу вирішення. Тому цей метод навчання одержав назву частково-пошукового. Формами такого методу можуть бути: повідомлення вчителем фактів при са­мостійно зроблених висновках учнями; вчитель розкриває логіку повідомлення, а учнів просить зробити черговий крок; вчитель поді­ляє важке завдання на частини, вирішивши які учень повертаєть­ся до заданого; евристична бесіда, тощо. Цей метод допомагає поелементно, кроками навчатися творчому мисленню.

В практичній діяльності вчителем використовуються методи навчання відповідно до встановлених цілей та задач уроку. Для розвитку творчих здібностей учнів більш продуктивними є про­блемні методи навчання, які ґрунтуються на проблемних ситуаці­ях, протиріччях і вимагають пошуку відповіді. При такій організації діяльності вчителю на уроці належить роль по­мічника у визначенні проблеми, її переводу в проблемні задачі та їх вирішення учнями.

Для більшості шкільних навчальних предметів найбільш прийнятним є саме сукупне використання різних за функціями методів навчання, що робить перебіг навчально-виховного процесу найбільш оптимальним.

4. Інтерактивні методи навчання образотворчого мистецтва

Специфіка викладання образотворчого мистецтва в сучасних умовах потребує від учителя ще й широкого впровадження деяких нетрадиційних або маловикористовуваних методів навчання серед яких: особистісно зорієнтовані, колективні, ігрові, інтегративні, творчо-стимулюючі, емоційно-регулюючі, проблемно-моделюючі, перцептивно-аксіологічні у вербальних та невербальних варіантах, електронно-інформативні, поліекранні.

Особливий інтерес на сучасному етапі розвитку методики образотворчого мистецтва становлять інтерактивні методи навчання. Необхідність використання таких методів у практиці початкової школи зумовлена особливостями сучасного суспільного розвитку. Інтерактивні методи навчання спрямовані на реалізацію можливостей нових індивідуальних способів навчальної діяльності особистості дитини. Вони дають позитивний результат при умові осмислення учнем свої діяльності, досвіду, мотивів і потреб.

Особливості використання інтерактивних технологій навчання мистецьких дисциплін розкриває Л.М. Масол у своїй праці „Методика навчання мистецтва у початковій школі” [77]. Розглянемо можливості використання інтерактивних методів навчання на уроках образотворчого мистецтва у початковій школі.

Метод проектів – це система навчання, за якою учні набувають знання, уміння і навички у процесі планування і виконання практичних завдань – проектів, які постійно ускладнюються. Під час роботи за методом проектів особливе значення має творче нестереотипне мислення і бачення учнів, їхня активність, самостійність, захопленість.

За домінуючим видом діяльності можна виокремити основні типи художніх проектів: інформаційний, дослідницький, практично-творчий, ігровий. Проекти можуть бути індивідуальними, груповими і колективними. Цікавою і захоплюючою справою є виконання дизайнерських проектів: „Місто майбутнього”, „Будинок, моєї мрії”, „Одяг для казкового героя”.

Мозковий штурм – вільне накопичення значної кількості ідей з певної теми спочатку без критичного осмислення. Даний метод роботи доцільний на уроках сприймання мистецтва, коли дитина повинна навчитися висловлювати своє емоційно-ціннісне ставлення до художнього твору, його змісту, розкривати головну думку автора.

Колективна творча робота об’єднує дітей над виконанням спільного художньо-творчого завдання, елементи, фрагменти якого виконує кожен учень. Так цікавими прикладами втілення такої технології є виконання декоративних розписів для великих килимів у народному українському стилі, під час якої кожен учень створює власний фрагмент роботи.

Робота в малих групах і парах дозволяє учням набути навичок, які необхідні для творчого спілкування та співпраці. Вона стимулює виконання спільного завдання ко­мандою. Художньо-творчі ідеї, котрі виробляються в групі, допомагають учасникам бути корисними одне одному. Учитель об'єднує учнів у малі групи, розподіляє завдання між групами, визначає час для виконання роботи та заслуховує презен­тації груп після виконання роботи.

Ситуа­тивні ігри, сюжетно-рольові ігри, інсценізації, на­вчальні ігри - це методи і прийоми, які збагачують і доповнюють зміст уроку. Вони сприяють створенню ситуацій, коли вчитель має змогу активізувати учнів відповідно до їхніх художніх здібностей і можливостей. На уроках образотворчого мистецтва можливе використання таких ігор: „Кіностудія” (розкадрування мультиплікаційного фільму), „Ательє” (виготовлення іграшок та пошиття для них одягу), „Дизайн-студія з флористики”.

У методичному посібнику „Образотворче мистецтво в початковій школі” С. Коновець розкриває шляхи активізації дитячої творчості засобами ігрової діяльності. Автор стверджує, що в умовах шкільних занять образотворчого мистецтва казково-ігрові моменти можуть бути „обіграні” як самим учителем, так і його своєрідним помічником — лялькою. Вибір ляльок за кількістю, призначенням та художньо-естетичним оформленням має бути водночас педагогічно виправданим. Краще виготовляти таких ляльок саморобним способом. Вони повинні артистично „виконувати свої ролі” протягом досить довгого часу (чверті, навчального року. кількох років). Відчутно підсилює виховний ефект гри з ляльками в початковій школі використання інших емоційно-стимулюючих об'єктів, що значною мірою допомагає швидко організовувати або переключати увагу дітей (народні іграшки, різні побутові предмети, твори мистецтва, зразки художніх фотографій та слайдових репродукцій, квіти та рослини, демонстрування фрагментів мультиплікаційних та відеофільмів, ілюстрацій з дитячих книжок, використання музичних, поетичних та інших літературних творів) [50].

Для формування кольорознавчих уявлень С. Коновець рекомендує практикувати гру „А ну відгадай!” за умовами якої учні мають відповідно до конкретної вербальної характеристики, що робить учитель, відгадати, назвати, а інколи й практично одержати на палітрі необхідний колір. Приклади для 1-го класу: а) колір, про який іде мова — не червоний і не жовтий, хоча схожий як на перший, так і на другий. Цей світлий яскравий колір, що нагадує нам про теплі сонячні промені. Нам подобається ласувати смачними та запашними плодами, що у своїй назві мають згадку про цей колір (помаранчевий або оранжевий); б) ми будемо відгадувати колір, що зустрічається в лісах, полях, садках і парках. Майже на всіх рослинах ми спостерігаємо ознаки цього кольору — темніші або світліші. Цей колір — колір листя та трави влітку (зелений) [50].

Інша гра „Веселка” складається із завдань, які виконує кожен учень окремо. Її зміст має творче спрямування і полягає в тому, що дитині слід самостійно протягом визначеного часу зібрати своєрідну „колекцію” з різних матеріалів (стрічок, кольорового паперу, квітів, листочків, пір'я, шматочків з тканини), добираючи їх за всіма кольорами веселкового півкола і далі правильно згрупувати їх на нейтрального кольору тлі в послідовності розташування кольорів відповідно до природної веселки.

Емоційно та продуктивно проходять на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах і колективні ігри, в яких беруть участь декілька груп школярів, що творчо змагаються між собою, або в яких вчитель грає з усіма учнями фронтально („Художники та глядачі”, „У світі кольорових казок”, „Разом готуймося до свята”, „Змагання кольорових плям” та інші).

Досить ефективною може бути гра перцептивно-аксеологічної спрямованості „Зустріч із знайомою картиною”, коли в опануванні кольору школярам допомагає метод порівнянь. Її сутність — у кількаразовому розгляді дітьми тієї ж самої картини, але на кожному наступному етапі з іншою метою.

Метод інтерв'ю, мікрофона, анкети й опитування дає змогу кожному учневі висловити свою думку швидко, відповідаючи на запитання усно або письмово. Так на уроці на тему ”Мистецтво навколо нас”, підводячи підсумок, вчитель може провести анкетування „Чи знаєш ти мистецтво?”.

Метод арт-терапії є складовою сугестивної та терапевтичної технології. Вони виконують функцію піднесення учня, зняття психічних бар’єрів у навчанні. Елементами арт-терапії, на думку Л. Масол є функціональна музика, функціональний колір, живопис, ліплення [77].

Серед низки специфічних методів педагогічного спілкування має місце фасилітована дискусія, яка полягає в колективному обговоренні проблеми за допомогою спрямовуючих запитань. Дана методика спрямована на розвиток в учнів уміння пильно спостерігати, розмірковувати над змістом художніх творів, розуміти багатозначність образів мистецтва, їх здатність пробуджувати різні думки.

5. Методи наукового дослідження в педагогіці мистецтва

Спостереження за навчальним процесом з метою виявлення:

• можливостей засвоєння певного програмового матеріалу;
• доцільності застосування методів та прийомів під час засвоєння аспектів основ образотворчої грамоти;
• необхідності використання наочних посібників та дидактичного матеріалу;
• можливостей інтегрованого підходу до засвоєння певного навчального матеріалу.

Анкетування учителів:

• визначення ставлення вчителів до застосування в навчальному процесі певних методів та прийомів роботи наочних посібників, дидактичних матеріалів;
• виявлення рівня обізнаності педагогів у сучасних тенденціях методики;
• визначення доцільності нових програм та підручників.

Анкетування учнів:

• виявлення естетико-мистецьких інтересів учнів;
• визначення бажання учнів виконувати певні навчальні дії;
• виявлення рівня зацікавленості школярів у вивченні певного навчального матеріалу.

Вивчення досвіду вчителів-практиків включає спостереження за роботою вчителя; узагальнення набутих спостережень; запровадження досвіду у практику роботи вчителів школи, міста, області.

Експеримент має на меті пошук нових методів та прийомів навчання; перевірку доцільності навчального матеріалу, його відповідності віковим особливостям учнів; апробація певної системи вправ; визначення додаткових навчальних засобів (наочність, дидактичний матеріал).